"Типи прив'язаності"

Науковці стверджують, що між немовлятами і тими, хто про них піклується, налагоджується особливий зв'язок.

Зв'язок із значимими дорослими називається прив’язаністю.

Така потреба в надійній людині, яка у разі небезпеки допоможе та захистить, залишається на все життя. У дорослих людей у стресових ситуаціях також активізується система прив’язаності, сформована в ранньому дитинстві.

В який спосіб задовольняються потреби дитини значимими дорослими – формує тип прив’язаності.

Окремі моделі прив’язаності є адаптивними, а деякі – дезадаптивними або навіть патологічними. Моделі прив’язаності зберігаються у вигляді неусвідомлюваних шаблонів реакцій та поведінки, проте в подальшому житті вони впливають на особливості налагодження контакту в близьких стосунках, визначають реакції на небезпеку і стрес та стратегії виховання дітей. Ось чому так важливо плекати надійну прив’язаність у дітей, щоб вони могли віднаходити захист і стишуватися в наших обіймах.

Надійний тип (норма)

Значимі дорослі забезпечують потреби дитини, створюють умови для її розвитку.

Діти з таким типом прив’язаності:

• адаптивні (легко пристосовуються до нових умов);

• відчувають, що можуть покластися на значимих дорослих;

• сильні та схильні до досліджень, коли знають, що це безпечно.

У дорослому віці такі люди встановлюють контакти, вміють відстоювати свої потреби, бажання, при цьому не порушуючи кордонів інших людей.

Дорослий із надійною прив’язаністю:

• здатний піклуватися;

• здатний приймати піклування;

• здатний усвідомлювати свої емоції та потреби;

• здатний домовлятися про задоволення своїх потреб;

• здатний бути автономним;

• здатний бути у зв’язку і взаємозалежності;

• здатний відновлюватися після стресів в адаптивні способи;

• здатний регулювати свої імпульси.

Уникливий тип

Такі діти мають досвід, пов'язаний із відмовою прив’язаності. У них формується переконання, що задоволення їхні потреб не має ніякого значення для значимого дорослого.

Таки діти:

• уникатимуть чи ігноруватимуть значимого дорослого;

• виявлятимуть мінімум емоцій;

• мало цікавитимуться навколишнім світом;

• зберігатимуть умовну близькість із дорослими.

У дорослому житті це позначиться на побудові власної системи взаємин, за якою його/її потреби та інтереси не повинні бути враховані. «У моїй системі немає місця для мене» - ось переконання таких дорослих

Дорослий із уникливим типом прив’язаності:

• емоційно закритий, відсторонений;

• дистанціюється від своїх почуттів та потреб;

• не любить обіймів, доторків чи проявів почуттів;

• використовує адаптивні способи регуляції емоцій (алкоголь, переїдання, комп’ютерні ігри, трудоголізм тощо);

• спрямовує свою енергію здебільшого на предмети, а не на людей.

Дезорганізований тип

Система прив’язаності була зруйнована страхом або гнівом.

У дітей із таким типом прив’язаності почуття страху сильніше за потребу в пізнанні, налагодженні контакту з іншими.

Такі діти тікають, коли бачать значимого дорослого. Дитина з таким типом прив’язаності наближається до незнайомої людини з нав’язливим бажанням комфорту. У відносинах із однолітками такі діти можуть проявляти агресію, в такий спосіб віддзеркалюючи ставлення дорослих до нього/неї, демонструють мало прив’язаності.

У дорослому житті такі люди не знають, як будувати стосунки з іншими, швидше за все вони уникають контакту з оточенням,бо відчувають дискомфорт у спілкуванні.

Дорослий із дезорганізованою прив’язаністю:

• може демонструвати стани трансу й ступору;

• може мати поведінкові та емоційні розлади;

• будує захисні стосунки;

• може жити в умовах насильства чи сам створювати ситуації насильства.

Тривожно-амбівалентний тип

Цей тип прив’язаності можна охарактеризувати як «Так-Ні»: один раз дитина отримала підтримку від дорослого, а наступного разу у такій же ситуації була або проігнорована, або покарана.

У дитини присутній страх сепарації (Я боюся, коли ти йдеш від мене»).

Такі діти бояться досліджувати, робити щось нове.

Це невпевнені в собі діти, які будуть старанно зображати яскраву поведінку прив’язаності: «Любов близьких треба заслужити». Такі діти вирізняються впертою поведінкою. Для них характерні пошук і водночас супротив контакту. При цьому взаємодія має злобний характер.

Дорослий із тривожно-амбівалентною прив’язаністю:

• нав’язливий у стосунках;

• де швидко зближується;

• може бути «контролером»;

• виявляє невербальну та вербальну агресію в ситуаціях пошуку підтримки та контакту з іншими;

• має різні зміни настрою та поведінкових стратегій;

• може відчувати гнів чи обурення стосовно власних батьків.

Що повинно бути в сім’ї, щоб у дитини сформувався надійний тип прив’язаності?

1. Взаємоповага. Не треба виховувати дітей – треба виховувати себе. Адже діти копіюють дорослих. Якщо ви хочете, щоб ваші діти говорили завжди «будь ласка», «дякую», то і ви повинні вживати ці слова ввічливості у спілкуванні як із дорослими, так і з дитиною. Розмовляйте з дитиною як із рівним собі. Так, це вимагає дуже багато сил і терпіння, але саме така модель взаємодії допоможе сформувати зрілу й упевнену в собі особистість, яка багато чого зможе досягти в дорослому житті.

2. Чіткі правила. У сім’ї мають бути встановлені чіткі правила, яких повинні дотримуватися абсолютно всі. Вони не повинні вимикатися». Тому що «у дитини сьогодні день народження», «у мене гарний настрій», «нічого страшного не сталося», «один раз можна». Правила – це кордони, які дають дитині відчуття БЕЗПЕКИ. Дитині не зрозуміло, чому сьогодні «можна», а завтра за це карають.

3. Дорослі заодно. Якщо тато пообіцяв щось, то мама не може «анулювати» обіцянку, і навпаки. Навіть якщо вам дуже не подобається рішення або обіцянка, це можна обговорити, щоб надалі такого не повторилося. Але обіцянку все одно необхідно виконати.