«Візуал, аудіал, кінестетик – хто вони, наші діти?»

Учіться розуміти свою дитину,

і тоді у вас і в неї буде менше проблем!

Майже всі люди відрізняються одне від одного репрезентативною системою сприйняття. Вони сприймають світ завдяки органам чуття, і зазвичай один орган домінує над іншими.

Той орган, який переважає, і дав назву типам сприйняття: візуальний, аудіальний та кінестетичний.

Напрошується думка про те, що один тип сприйняття має бути протягом життя. І це не означає, що на цьому треба зупинитися. Навпаки, потрібно розвивати й інші типи сприйняття.

Однак більш успішним буде розвиток дитини, за якого головна опора – на провідний тип сприйняття.

ВІЗУАЛ Особливості дитини-візуала:

новороджена дитина заспокоїться, якщо побачить над собою схилене обличчя мами;
на іграшку реагує, коли побачить її;
любить роздивлятися малюнки;
не дослухавши казку, перегортає далі сторінки книжки, яку ви читаєте;
може малювати (з 1,5 року) карлючки, кружечки, а в старшому дошкільному віці - годинами малювати;
із задоволенням спостерігає за подіями за вікном:
може дивитися мультфільми по телевізору навіть без звуку;
її мовлення наповнене словами: «як бачиш», «подивіться», «на мій погляд», «не бачу», «покажи»;
гарно розвинене образне мислення, пам'ять функціонує краще, якщо матеріал подається в картинках;
зазвичай починає рано читати;
гарно орієнтується на місцевості; до дрібниць пам’ятає дорогу до бабусі;
дитина-візуал ніби «поїдає» вас очима, дуже тонко реагує на вашу міміку, легко «читає» ваші емоції;
їй можна десять разів сказати: «Принеси», «Іди сюди», «Ти що, не чуєш?», а вона дійсно не чує! Цей аналізатор у неї «відпочиває», поки «працює» зір;
дитину-візуала серед інших дітей виділяє дуже охайний вигляд;
візуал раніше за інших дітей знає кольори.

Поради

Забезпечте дитині все необхідне, що знадобиться для її розвитку: альбоми, олівці, фарби.
На дитину-візуала не треба кричати, навіть підвищувати голос, їй буде достатньо похитати головою, нахмурити брови, пригрозити пальцем.
Їй ніколи не заважають звуки, не відволікають розмови.
Не залишайте поза увагою й інші органи чуття. Запитуйте в неї, що вона слухала, чи сподобалася їй пісня або музика. Простукуйте долонями ритми віршів і пісень.
Грайте в ігри, які розвивають слух і тактильні відчуття: «Що сховане в мішечку?», «Хто так співає?» тощо.

Усі видатні художники – візували.

АУДІАЛ Це дитина, яка краще засвоює інформацію на слух.

І це не означає, що дитина не бачить, не відчуває, просто домінантним у неї є орган слуху. Дитина-аудіал сприймає світ через звуки. Дитина не переносить тиші, вона її лякає.

Особливості дитини-аудіала:

новонароджена дитина затихає, коли почує голос матері, яка ще перебуває далеко від колиски. Можна співати і робити все по господарству, а дитині буде комфортно – мати поряд; можна просто увімкнути музику, піти з кімнати, а дитина буде тихенько лежати;
раніше за інших дітей повторює звуки і починає раніше говорити;
любить багато і швидко говорити;
мовлення дитини-аудіала насичене словами: «Чуєш?», «Слухай!»;
любить слухати казки, аудіо записи, вірші вчить швидко і легко, може переказувати великі тексти улюблених казок дослівно;
часто любить слухати, заплющивши або відвернувшись, для того, щоб їй нічого не заважало слухати;
велика любов дитини-аудіала – музика. Підспівує, пританцьовує, вистукує;
дитина із задоволенням учиться в музичній школі (багато хто з таких дітей мають абсолютний слух і гарний голос).

Майже усі видатні музиканти – аудіали.

Поради

Оскільки дитина-аудіал легко відволікається на звуки, то їй треба створювати затишну, спокійну обстановку (визнайте, що навіть новонароджені діти одні сплять за вимкненого телевізора, а інші прокидаються від скрипу мостини).
Ніколи не кричіть на дитину. Вона надовго це запам’ятає, і це може сильно знизити її самооцінку.
Розмовляйте з дитиною-аудіалом спокійною й чистою мовою. Не сюсюкайте! Вона запам’ятає це, і перевчити буде важко.
Улаштовуйте дитині час для «галасу» - ідіть у природу і дозвольте (навіть разом) дитині накричатися. Це буде хорошою розрядкою для її нервової системи.
Коли дитини-аудіал щось робить, то вона ворушить губами, а й інколи проговорює те, що вона робить. Не висловлюйте їй у цей час зауваження. У неї може сформуватися думка, що вона не така, як усі. Краще потім із нею про це поговоріть.
Якщо дитина розігралася, розшумілася, то їй варто лише промовити тихо «ш-ш-ш-ш» або «тихіше», і вона заспокоюється. Вона дуже уважна до тембру, сили звуку, ритму мовлення.
Розвивайте в дитини інші органи чуття. Привчайте її малювати, ліпити, конструювати, робити поробки, вирізати, клеїти. Дуже добре використовувати пазли, лото, лего – це заспокоює дитину, розвиває дрібну моторику і готує руку до письма.
Використовуйте «Малюнки-лабіринти», «Художник сплутав», «Четвертий зайвий», «Що в мішечку?» тощо.
Залучайте дитину допомагати поливати квіти, прибрати іграшки тощо. Таке переключення на іншій вид діяльності сприяє вихованню в дитини самостійності й відповідальності, а також розвитку інших аналізаторів.

КІНЕСТЕТИК Кінестетик – це дитина, яка сприймає світ за допомогою тілесних відчуттів, через практичні дії з речами, органи нюху, смакові рецептори.

Дитина-кінестетик повинна все пощупати, доторкнутися, понюхати, потягнути до рота.

Особливості дитини-кінестетика:

рано сідає, повзає і починає ходити;
такій дитині не треба роз’яснювати, вона за все береться відразу, якщо не виходить, то зразу кине або буде довго сама переробляти (подивитися у схему або інструкцію навіть на думку не спаде);
першою каже «Я сама!», і змінити це майже неможливо;
у дитини-кінестетика зазвичай усі іграшки через деякий час зламані. Дитині лише цікаво, що там усередині;
мовлення дитини-кінестетика скуте, нерозвинене (нема чого говорити – треба справу робити);
пам'ять функціонує, якщо інформація подавалася в дії або дитина спирається на рухи й дотики;
кінестетика можна сплутати з гіперактивною дитиною, але це не так, їй просто потрібно багато рухатися;
концентрація уваги в дитини-кінестетика незначна, вона не може довго зосереджуватися, оскільки переважає рухова активність;
дитина-кінестетик дуже емоційно вразлива. Вона увесь час кидається обійматися, сидить на руках у дорослих;
якщо такій дитині сказати: «Не чіпай!», «Не роби!», то для неї це сигнал до дії. Вона, можливо, і не хотіла цього робити, а тепер обов’язково якщо не зробить, то намагається зробити точно;
така дитина дуже швидко стане помічником: підмести, розкласти посуд, прибрати тощо – завжди залюбки;
така дитина, коли думає, говорить, полюбляє ходити назад і вперед;
якщо дитина-кінестетик слухає, то може при цьому перебирати пальцями по столу, по собі, пристукувати ногою, щось виводити олівцем. Це не нервове! Це так проявляється її репрезентативна система.

Поради

Підтримуйте в дитини її рухову активність: робіть із нею зарядку, фізичні вправи, масаж. У старшому дошкільному віці віддайте її до спортивної секції або в хореографічну школу.
Привчайте дитину дотримуватися режиму дня: їй обов’язково потрібен відпочинок.
Заняття мають бути дозованими, недовготривалими, краще 3 рази по 10 хвилин, ніж півгодини відразу.
Оскільки мисленнєві операції в дитини-кінестетика повільні, то завдання давайте їй короткі, часто повторюйте, не нервуючи, і не кричіть, бо вона тоді замкнеться і взагалі не буде реагувати на вас.
Заохочуйте частіше дитину до виконання домашніх справ, допомагати по господарству.
Якщо ви хочете дати завдання дитині-кінестетику, то роз’ясніть його смисл, а головне – навіщо їй це робити.
Дитина-кінестетик досить неохайна. Бо для неї це не відіграє ніякої ролі. Хоча, якщо ви захочете прибрати на її робочому місці, вона вам цього не дозволить, бо для неї – це її порядок. Вона знає, що де лежить і навіщо.
Коли дитина почне рахувати, вона буде використовувати пальці, палички. Намагайтеся до першого класу позбутися цієї звички, привчіть її до усного рахунку, бо ця звичка може залишитися надовго.
Приведіть дитину до драматичного гуртка, розігруйте казки, давайте можливість брати участь в іграх-драматизаціях, рольових іграх, оскільки це її дисциплінує і водночас сприяє вихованню.