Вчора на підлозі у кухні чотирьохрічка збив три російські ракети, бластером «вбив» декілька танків і вертушкою подолав цілу роту. Особливо зараз схожа поведінка дитини у нас може викликати: «Чи все з нею нормально? Мене аж корючить від таких ігор», «Чи не виросте він агресивним?»
Що означає дитяча гра у війну. І на що варто звернути увагу.
-
Мова дошкільника – гра. Це пов’язано з етапами формування дитячого мозку, коли рівень володіння мовою, емпатія та аналітичні здібності лише формуються. Якщо ми, дорослі, можемо висловити наші тривоги близьким і вилаятись на ворогів, дошкільнику ці методи ще недоступні. Скоріше він виразить свої емоції через гру в танки або малюнки померлих ворогів.
-
Завдяки грі дитина обробляє і виражає емоційне напруження, яке накопичується всередині. Злість, страх, сум, почуття помсти проживаються і відтворюються в грі. Вона стабілізує дитячу нервову систему. Однією з перших це відкрила Анна Фрейд (донька Зигмунда Фрейда) серед дітей, яким довелося пережити бомбардування Лондона під час Другої світової війни. Вона помітила, що діти, у яких була можливість виразити свої тривоги у грі, мали менше страхів, а стрес від побаченого не переростав у психічну травму. Аналогічні спостереження проводилися і під час війни у Сирії.
-
Дитина живе у світі, де правила запроваджують дорослі. А гра – це той безпечний простір, де правила запроваджує дитина. Це процес, який вона контролює і на який може впливати. Це про відчуття влади. Гра у війну дозволяє дошкільнику приміряти на себе роль переможця. Там він може безпечно реалізувати своє бажання підірвати, зупинити і ліквідувати тих, через кого він зараз далеко від своїх іграшок або вимушений перебувати у сховищі.
-
Якщо ми зупиняємо дитячу гру у війну, дитина може інтерпретувати це наступним чином: «Моя гра погана. Те, що малює моя уява, ганебно». Але ж при цьому потреба у вивільненні агресії залишається незадоволеною. Тому в майбутньому дитина може приховувати від нас свої прояви гри або виражати емоційне напруження через справжню агресію: бійки, лайку тощо.
-
Так само як і з використанням ножиць, нам важливо встановити правила, чіткі і нечисленні. Наприклад, душитися, штовхатися або цілитися одне в одного/в дорослих не можна. Або, якщо ми бачимо, що не всі учасники гри отримують задоволення від неї, ми можемо цікавитися: «Чи всім зараз подобається ця гра?»
-
Дитина грає у війну не заради того, аби чинити шкоду іншим, а заради того, аби відчути себе героєм. Але є червоні прапорці, на які варто звернути увагу батькам і звернутися до спеціалістів. Якщо у грі дошкільник постійно навмисне намагається завдати фізичної шкоди іншим і отримує від цього задоволення. Або раз за разом повторює гру без сюжету, яка скоріше нагадує послідовність дій (ходіння по колу з нерозбірливим наспівуванням, кручення колеса від машинки тощо).
