ЩО МОЖУТЬ ЗРОБИТИ БАТЬКИ, ЩОБ ДОПОМОГТИ ДІТЯМ?

Поговоримо про способи допомоги дітям.

Під час та після катастрофічних моментів в житті, діти можуть відчувати себе вразливими, наляканими та невпевненими. Сім’ї можуть бути розділені, і нормальне повсякденне життя здається неможливим. Діти розгублені, а також налякані тим, що відбувається навколо них. Вони стурбовані майбутнім, своєю безпекою, а також безпекою найближчих до них людей.

Деякі батьки думають, що, якщо не розмовляти з дітьми про страшні події, вони забудуть їх. Це помилка. Хоча дітям, як і дорослим, потрібен час на «відключення» від роздумів про подію, це не означає, що вони забудуть про те, що з ними сталося. Розмова з тими, кому вони довіряють, про те, що сталося в минулому, і про свої переживання щодо майбутнього допоможе дітям зрозуміти, що відбувається навколо них, і частково зменшить дистрес.

Діти повинні інтерпретувати те, що відбувається навкруги, відповідно до свого віку та рівня розвитку, щоб почуватися у безпеці. Їм потрібен час, аби розповісти про те, що з ними сталося, і висловити свої емоції, пов’язані з поганими спогадами.

Для цього батьки повинні бути готові слухати. Чуйне слухання означає знаходити правильний момент для розмови та давати достатньо часу дітям, щоб говорити та висловлювати складні речі до кінця. Це означає показувати, що ви уважно слухаєте дитину і зацікавлені в тому, що вона говорить. Варто давати підбадьорливі коментарі та запитання, а також демонструвати зацікавлення своєю мовою тіла та тоном голосу. Це також означає прийняти всі відчуття дитини як природні та нормальні, навіть якщо батькам важко про них чути.

Іноді, коли біль від дитячої розповіді занадто сильний, щоб його витримати, природна реакція дорослих — це уникнути болю та припинити переживання дитини. Тоді вони кажуть щось на кшталт «не треба зараз плакати» або «нам не обов’язково про це говорити». Так дитина отримує меседж, що дорослий не хоче слухати, і що є речі, про які не можна згадувати. Ненавмисно, намагаючись полегшити страждання дітей, ми можемо натомість заохотити їх ще більше закоркувати болючі спогади та гнітючі емоції. Хоча батькам дуже важко слухати дітей, які перебувають у смутку, важливо дати їм змогу повністю висловити свої емоції. Це означає бути поруч з дитиною, коли вона засмучена, надавати їй комфорт і підтримку, а також заохочувати її продовжувати говорити у власному темпі. Важливо не зупинятися, коли дитина засмучена. Будьте з нею та втішайте її, поки вона не розповість свою історію до кінця та не відчує себе трохи краще; а потім багато хваліть за те, що вона відважилася поговорити з вами та розповісти про наболіле.

Іноді проблема має інший характер, і діти не можуть або відмовляються говорити з батьками про те, що їх турбує. Не слід примушувати дітей говорити — натомість батьки можуть всіляко дати дитині зрозуміти, що вони готові вислухати й допомогти, коли вона цього захоче. Діти можуть реагувати на фізичний комфорт і масаж, навіть якщо вони не готові до спілкування. Для інших дітей, окрім слів, помічними можуть бути малювання чи ігри з мамою/татом, щоб допомогти їм передати те, що їх турбує. Тут малюнок використовується як засіб для початку спілкування або як основа для розмови про всяке-різне, і його не слід інтерпретувати як такий, що має якийсь прихований або символічний сенс.

Навіть маленькі діти ставлять питання про катастрофу, які демонструють їхню розгубленість або хвилювання. Вони можуть питати, що сталося з померлим, або де їхні тати чи брати, якщо вони зникли безвісти. Вони також можуть цікавитися, коли все повернеться в норму. У таких випадках буває важко зарадити чимось дітям або відповісти на питання, що складні навіть для дорослих. Важливо бути чесними з дітьми і відповідати так, щоб вони могли зрозуміти. Старші діти можуть бути стурбовані тим, як виникла катастрофа, і важливо, щоб вони могли обговорити ці питання про причини та значення з батьками вдома.

Переваги розмови можуть включати такі пункти:

• емоції виходять назовні;

• батьки краще розуміють дитину;

• знімає напругу у батьків і дитини;

• покращує самопочуття дитини;

• легше відпускати спогади;

• дитина може почати віддалятися від болючих спогадів;

• об’єктивна оцінка страху;

• діти не закорковують емоції в собі;

• дітям можна допомогти, якщо прислухатися до їхніх проблем;

• дитина може по-іншому глянути на деякі речі;

• дитина зрозуміє, що її відчуття природні і вона не божеволіє.

Діти можуть не захотіти говорити, тому що:

• їм занадто боляче;

• не можуть підібрати слів;

• відчуття та емоції суперечливі;

• відчувають провину та розгубленість;

• бояться бути не почутими;

• бояться втратити контроль;

• не відчувають потреби говорити;

• розмовляють з іншими (наприклад діляться проблемами з іншими).

Батьки можуть не захотіти слухати, тому що:

• занадто боляче чути про страждання їхньої дитини;

• бояться, що дитина засмутиться ще більше;

• бояться, що самі засмутяться;

• не знають, що сказати дитині;

• нагадує їм про власні травматичні переживання;

• надто виснажує;

• не мають часу;

• вважають, що такі розмови можуть бути шкідливими для дітей.

Часто під час катастроф батьки та діти переживають той самий травматичний досвід. Й нерідко вони не бажають розмовляти з близькими про свої переживання, оскільки бояться їх засмутити. Це стосується як дітей, так і дорослих. Діти та батьки часто зациклюються на тому, щоб не розмовляти між собою про пережите, вважаючи, що так вони захищають одне одного. Батьки мають право на можливі неприємні реакції та повинні піклуватися про себе, якщо хочуть належно підтримувати і своїх дітей.

Що робити, коли дитина мовчить? Ось деякі пропозиції:

• поважайте її мовчання;

• будьте терплячими, шукайте вдалих моментів;

• щодня виділяйте особливий час для розмов — дитина використає його, коли буде готова;

• не змушуйте дитину говорити більше, ніж вона хоче;

• знайдіть інші способи спілкування, окрім розмови, як-от малювання чи ігри.

Після та під час дуже стресових подій нормальне життя може здатися дещо сумбурним та безладним. Щоб розвинути у дітей відчуття безпеки, захищеності та стабільності, важливо якомога більше відновити звичний розпорядок дня. Для цього можна знову віддати дітей до садочка або в гуртки. Або ж відновити сімейні обіди та встановлені процедури перед сном. Коли дитина максимально дотримується рутини, її світ стає більш передбачуваним і зрозумілим.

Дітям також потрібна можливість гратися та займатися улюбленими справами навіть у лихі часи. Гра є частиною нормального розвитку, а під час катастроф може допомогти відволікти та розслабити дитину. Для деяких дітей гра також може бути засобом вираження важких спогадів. Попри весь жах катастрофи, дітям іноді потрібно чути від батьків, що гратися та бути щасливим — нормально.

Дотик і масаж можуть мати сприятливий вплив на дітей, адже зменшують напругу, тривожність та депресію. Після стихійних лих батьки зазвичай дають менше фізичного комфорту своїм дітям. Але якщо його збільшити, це позитивно вплине на самопочуття дітей.