"Момент виховання – процес віддалення дитини від батьків"

Дитина в ході народження фізично відокремлюється від мами. Психологічно вона значно довше є невід’ємною частиною батьків. А чи знаєте ви, що сама дитина до 2,5- 3 років сприймає маму як частину себе? Лише коли дитина говорить про себе «Я», а не «Дмитро хоче», вона усвідомлює, що вона сама і мама це окремі люди.

В роботі дитячого садка ми нерідко спостерігаємо сильно залежних від батьків малюків. Серед дорослих нас, часто також є люди , які залежні від своїх батьків. Чоловіки, наприклад, чи дружини, які занадто в життя своєї власної сім’ї, допускають батьків.

Давайте замислимося, як зробити життя своє та малюків більш гармонійним та успішним.

У психології є термін «сепарація», і позначає він процес віддалення людини від своїх батьків та її становлення як самостійної особистості.

Щоб сформуватися як незалежна особистість, людина повинна пройти всі чотири етапи сепарації:

• емоційний (особистість перестає залежати від схвалення чи несхвалення сім’ї);

• атитюдний (в людини формуються власні погляди на світ);

• функціональний (людина розуміє, що може самостійно дбати про себе);

• конфліктний (людина усвідомлює право жити своє життя).

Проте інколи процес сепарації не завершується, через що люди в дорослому віці залишаються залежними від батьків, не можуть жити відповідно до своїх цілей і переконань.

Чому ж виникають проблеми із сепарацією? Є декілька причин:

• Батьки провокують у дитини почуття вини за те, що дали їй життя та забезпечували усім необхідним. Дитину наче зобов’язують «виплачувати» перед батьками борг. Шлях до здорової сепарації – усвідомлення того, що народження дитини є відповідальністю батьків, а не самої дитини. тому забезпечувати малечу усім необхідним – обов’язок дорослих, а не те, за що потім дитина має почуватися винною.

• Батьки ігнорують власні інтереси та бажання і наче «живуть заради дитини». в результаті вони і від свого сина чи доньки очікують на таку жертовність. І коли дитина виростає, то відчуває обов’язок відмовитися від власного «я» на користь жертовних батьків, відчуваючи за собою наявність «боргу» перед ними.

• Інколи дитину використовують як основу для побудови стосунків: двоє байдужих одна одній людини об’єднуються лише для того, аби ростити малечу. Тоді дитині до останнього не дають покинути батьківський дім, щоб розпочати жити власне життя.

• Батьки позбавляють дитину права голосу, наполягаючи, що вони, дорослі, знають, як краще для неї. В результаті вже доросла дитина сприймає навколишній світ вороже,не чує власних бажань.

• Дорослий представляє малечі світ як щось страшне, постійно застерігаючи її від небезпеки за межами дому. Діти в таких сім’ях тривожні, і вже в дорослому віці живуть з думкою про те, що ні з чим не зможуть впоратися самотужки.

• Батьки прагнуть само реалізуватися через дитину. Вони нав’язують їй свої бажання, захоплення, прагнення. Результат: дитині складно сепаруватись, адже вона не розуміє насправді, хто вона така і чого прагне.

Що ж тоді потрібно робити дорослим, щоб їхні син чи донька сформувались як самостійна особистість:

• дозволяти дитині набувати власного життєвого досвіду;

• дати їй право на власні помилки;

• навчити брати відповідальність за свої вчинки;

• бути для них прикладом: йти за власним бажанням та прагненням.