"Момент виховання – процес віддалення дитини від батьків"

Дитина в ході народження фізично відокремлюється від мами. Психологічно вона значно довше є невід’ємною частиною батьків. А чи знаєте ви, що сама дитина до 2,5- 3 років сприймає маму як частину себе? Лише коли дитина говорить про себе «Я», а не «Дмитро хоче», вона усвідомлює, що вона сама і мама це окремі люди.

В роботі дитячого садка ми нерідко спостерігаємо сильно залежних від батьків малюків. Серед дорослих нас, часто також є люди , які залежні від своїх батьків. Чоловіки, наприклад, чи дружини, які занадто в життя своєї власної сім’ї, допускають батьків.

Давайте замислимося, як зробити життя своє та малюків більш гармонійним та успішним.

У психології є термін «сепарація», і позначає він процес віддалення людини від своїх батьків та її становлення як самостійної особистості.

Щоб сформуватися як незалежна особистість, людина повинна пройти всі чотири етапи сепарації:

емоційний (особистість перестає залежати від схвалення чи несхвалення сім’ї);
атитюдний (в людини формуються власні погляди на світ);
функціональний (людина розуміє, що може самостійно дбати про себе);
конфліктний (людина усвідомлює право жити своє життя).

Проте інколи процес сепарації не завершується, через що люди в дорослому віці залишаються залежними від батьків, не можуть жити відповідно до своїх цілей і переконань.

Чому ж виникають проблеми із сепарацією? Є декілька причин:

Батьки провокують у дитини почуття вини за те, що дали їй життя та забезпечували усім необхідним. Дитину наче зобов’язують «виплачувати» перед батьками борг. Шлях до здорової сепарації – усвідомлення того, що народження дитини є відповідальністю батьків, а не самої дитини. тому забезпечувати малечу усім необхідним – обов’язок дорослих, а не те, за що потім дитина має почуватися винною.
Батьки ігнорують власні інтереси та бажання і наче «живуть заради дитини». в результаті вони і від свого сина чи доньки очікують на таку жертовність. І коли дитина виростає, то відчуває обов’язок відмовитися від власного «я» на користь жертовних батьків, відчуваючи за собою наявність «боргу» перед ними.
Інколи дитину використовують як основу для побудови стосунків: двоє байдужих одна одній людини об’єднуються лише для того, аби ростити малечу. Тоді дитині до останнього не дають покинути батьківський дім, щоб розпочати жити власне життя.
Батьки позбавляють дитину права голосу, наполягаючи, що вони, дорослі, знають, як краще для неї. В результаті вже доросла дитина сприймає навколишній світ вороже,не чує власних бажань.
Дорослий представляє малечі світ як щось страшне, постійно застерігаючи її від небезпеки за межами дому. Діти в таких сім’ях тривожні, і вже в дорослому віці живуть з думкою про те, що ні з чим не зможуть впоратися самотужки.
Батьки прагнуть само реалізуватися через дитину. Вони нав’язують їй свої бажання, захоплення, прагнення. Результат: дитині складно сепаруватись, адже вона не розуміє насправді, хто вона така і чого прагне.